У науці прийнято вважати, що уява — це процес, який принципово відрізняє людину від тварини, що допомагає адаптуватися в мінливому світі і винаходити нове. Але що робити, якщо дитина яскраво, барвисто розповідає про нового друга, але з’ясовується, що друг існує лише в уяві малюка?
Посилити спілкування з придуманим героєм можуть спотворені дитячо-батьківські відносини або деякі особистісні особливості дитини, що заважають їй вибудовувати спілкування з іншими дітьми.
Стосунки, які будуються за типом гіперопіки
У м’якій або жорсткій формі батьки встановлюють занадто багато обмежень, заборон і позбавляють малюка самостійності, вони немов душать чадо в лещатах своєї любові. Прагнучи вийти з-під гніту батьківського піклування, малюк придумує друга, з яким можна робити що хочеться, розмовляти про що завгодно, зрештою, можна просто побешкетувати.
Дефіцит спілкування
У даному випадку мова не йде про кількість часу, проведеного батьками з маленьким, скоріше, можна говорити про якість спільного проведення часу. Навіть якщо мама, що приділяє багато часу роботі, вибудовує з малюком теплі стосунки, дитина не відчуває нестачі в спілкуванні, отже, їй не потрібно компенсувати вічно відсутнього дорослого придуманим персонажем.
Обмежені соціальні контакти малюка з іншими дітьми
Небезпечно, якщо персонаж вигаданий починає конкурувати з реальними друзями дитини, якщо малюк відмовляється від живого спілкування заради існуючого лише в його фантазіях одного. Однак навіть у цьому випадку, перш ніж бити тривогу, батькам потрібно проаналізувати, якою комунікативною ситуацією живе дитина.
Якщо малюк в сім’ї один, якщо він зайнятий то в одному гуртку, то в іншому, у нього просто не залишається ні часу, ні сил на вибудовування відносин з дітьми. Тим більше що для багатьох сучасних хлопців саме сфера комунікації, сфера емоційних відносин є найбільш проблемною зоною в розвитку. Їм потрібні значні зусилля і допомога дорослих в тому, щоб навчитися дружити, а вже якщо на це ще й часу не вистачає, завдання стає для дитини занадто складним.
Якщо ж ситуація зовсім інша — ви часто гуляєте на дитячому майданчику, у вашому будинку бувають в гостях діти, дитина відвідує дитячий садок, і все ж відношення не налагоджуються, необхідно розбиратися в причинах. Можливо, особливості характеру і розвитку дитини (наприклад, погано розвинений соціальний інтелект, тобто нерозуміння бажань і почуттів інших людей) заважають їй взаємодіяти з однолітками і сприяють появі придуманого одного.
Схильність до подібних фантазій буває і у дітей обдарованих, з високорозвиненим інтелектом. В останньому випадку дитині може бути просто нудно з однолітками, в той же час серед рівних за інтелектом, наприклад, у шаховому гуртку або з більш старшими дітьми, вона контактує легко.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що розповість про дітей їх улюблений колір
Нормальне фантазування або проблема в розвитку?
Фахівці вважають, що вигаданий друг може з’являтися як при нормальному розвитку, так і бути симптомом проблемного розвитку. Існують показники, за якими можна відрізнити порушення від норми.
При нормальному фантазуванні дитина зберігає критичність мислення, причому чим малюк старший, тим більш чітко він розуміє, де його фантазія, а де реальність. Так, у молодшому шкільному віці, зберігається любов до гри, казок і пригод, дитина вже знає, що відбувається «понарошку», «по грі», а що «насправді». Таким чином, в нормі дитина пам’ятає, що персонажа придумала вона сама, хоча може і не зізнаватися в цьому дорослим.
Вигаданий персонаж в нормі повинен відповідати віку дитини. Так, наприклад, в підлітковому віці діти можуть фантазувати про любов, про друзів, які у всьому їх розуміють, а в дошкільному — про Карлсона, з яким весело і цікаво грати.
Як же батькам відрізнити нормальні дитячі фантазії від патологічних? Якщо вигаданий персонаж витісняє з життя дитини спілкування з реальними людьми, ігрову діяльність, навчання, іншими словами, заміщає реальне життя — це погана ознака.
Насамперед батькам ні в якому разі не потрібно лякатися і лаяти крихітку за її фантазування — по-перше, вона може просто замкнутися, перестати довіряти батькам свої таємниці, по-друге, такою підвищеною негативною увагою до проблеми батьки можуть зробити нешкідливу фантазію надзначущою, зациклитись на ній.
Найбільш позитивна тактика, яку може вибрати батько, — це розпитати малюка про уявного персонажа і прийняти його. Наприклад, можна запропонувати малюкові пограти в яку-небудь гру разом з придуманим героєм.
Задайте дитині питання про те, яку гру вибрав би її товариш, і поспостерігайте за тим, що відбуватиметься в грі. Можливо, ви побачите страхи, що переживає малюк, або визначитеся з тим, які почуття він відчуває в тій чи іншій ситуації. Гру варто припинити, коли малюк боїться придуманого персонажа, плаче, каже, що той змушує його здійснювати вчинки, яких сам малюк не хоче. У цьому випадку можна «відправити» вигаданого друга в далеку подорож, а простір, що звільнився обов’язково заповнити спільним цікавим дозвіллям.
Однак якщо такий хід не допомагає, якщо дитина починає чути голоси, боїться персонажа, розповідає похмурі історії, потрібно не тягнути зі зверненням до психолога або психіатра.
Спілкування з уявним другом: три головні поради батькам
Важливо не відводити убік розмову, розпочату дитиною, адже якщо малюк заговорив про когось або про щось, значить, у нього є така потреба, йому ця розмова потрібна. Розмовляйте з дитиною про все, в тому числі і про вигаданого друга. Він — своєрідний провідник, через якого батьки можуть краще зрозуміти свою дитину. Важливо розгорнути тему, розпитати малюка про те, як поводиться вигаданий герой, як і де він з ним спілкується, що вони разом люблять робити.
Не потрібно переконувати дитину в тому, у що вона вірить, тим більше що найчастіше це абсолютно марно — логічні доводи тут не діють.
Буває, що дитина звалює те, в чому винна вона сама, на придуманого приятеля. У такій ситуації необхідно спокійно пояснити малюкові, що «друг» — гість у вашому будинку, гість самої дитини, а значить, відповідати за його провини все-таки доведеться малюкові. Крім того, згадайте з донькою чи сином правила, що існують у вас вдома, і запропонуйте вимагати їх виконання від «друга».
укр.нет
